Аналіз останніх змін, внесених Міністерством юстиції України до «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень» та «Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах», свідчить про неузгодженість документів та практичної площини.

20 січня 2021 року Міністерством юстиції України було внесено чергові зміни в Наказ №53/5 від 08.10.1998 р. «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» (далі за текстом – Інструкція), які затверджено Наказом № 243/5 від 20.01.2021 р.

Слід одразу зазначити важливий момент, що стосується кримінальної відповідальності. Оскільки, відповідно до наведених змін Інструкції, експерт у будь-якому випадку складає один документ – висновок експерта, з пункту 21 (раніше це був пункт 23) виключили норму про те, що при написанні висновку експертного дослідження опускається запис про кримінальну відповідальність по ст. 384 Кримінального кодексу України, але у пункті 12 розділу 4 залишено норму про те, що у вступній частині висновку зазначається про  попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 ККУ, то Мінюстом наразі встановлено, що у будь-якому випадку (при проведенні експертизи або експертного дослідження), навіть якщо це дослідження за зверненням громадян або юридичних осіб і не призначене для подання до суду, експерт повинен вказати, що він попереджений/обізнаний про кримінальну відповідальність. Проте це протирічить кваліфікації злочину по ст. 384 Кримінального кодексу України, відповідно до якої, кваліфікуючою ознакою цього кримінального правопорушення є «завідомо неправдиве показання свідка, потерпілого, завідомо неправдивий висновок експерта, спеціаліста, складені для надання або надані органу…». Фактично наразі існує усталена практика, що експертні дослідження складаються виключно за зверненням громадян або юридичних осіб і не призначені для подання до суду, адже суди не приймають експертні дослідження в якості доказу. Тому, можна констатувати, що в цьому випадку існує певна неузгодженість в чинній редакції Інструкції. Адже у випадку необхідності застосування про попередження і обізнаність експерта, це імперативно визначається у спеціальних нормах на рівні відповідних процесуальних кодексів.

Вважаємо виключення п. 4.2 Інструкції (стосовно зміни процесуального визначення експертизи в разі необхідності) наразі необґрунтованим. Адже дуже часто на практиці судові експерти стикаються з ситуацією, коли сторона, що призначає експертизу, ставить питання, які по суті відносяться до іншого виду експертизи (наприклад, замість товарознавчої вказано питання стосовно будівельно-технічної експертизи, або питання в будівельно-технічній експертизі фактично містять також питання економічної експертизи, що потребує проведення комплексної будівельно-технічної та економічної експертизи). Тому вилучена норма була вкрай необхідною з процесуальної точки зору проведення судових експертиз, адже вона була прописана в межах встановлених законом норм і не порушувала права експертів, а навпаки – розширювала їх. Наразі для необхідності коректної зміни призначеної експертизи керівник експертної установи фактично повинен повертати матеріали справи без розгляду з проханням коректного призначення експертизи, що призведе до затягування процесу та додаткових матеріальних втрат на пересилання документів.

Щодо виключення абзацу другого п. 4.11 Інструкції, стосовно призупинення строків виконання експертизи на підставі звернення органу(особи), який(яка) призначив(ла) експертизу. Насправді це була потрібна норма, яка застосовувалась на практиці та суттєво не впливала на строки  виконання експертизи, адже така затримка (продовження на строк до 30 днів) дуже часто ініціювалась самим судом. Таким чином, ця норма ніяким чином не порушувала права сторін стосовно розумних строків виконання експертиз.

Також, змінами виключено п.4.13 із Інструкції, що загалом є позитивним нововведенням, адже на практиці дуже часто керівники та завідувачі лабораторіями зловживали цим правом «при ознайомленні з висновком експерта» та за необхідності передоручали іншим експертам проведення судових експертиз.

В абзаці шостому п. 4.12 (в попередній редакції – п.4.14) зміна щодо досліджень на замовлення інших осіб в цілому позитивна. Хоча, з урахуванням того, щодо наразі в Інструкції фактично нівельовано різницю між висновком експерта і висновком експертного дослідження, на практиці можуть виникнути питання.

Щодо змін до Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах

Зміни в Інструкцію для недержавних експертів  в основному несуть  технічні моменти. Проте, з урахуванням змін до Інструкції №53/5 в поточній редакції, в Інструкції для недержавних експертів існує певна неузгодженість та суперечність деяких положень з Інструкцією №53/5.

Так, відповідно до п. 14 розділу ІІІ Інструкції для недержавних експертів, який залишився без змін, залежно від характеру звернення за результатами його виконання відповідно до вимог процесуального законодавства України та Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 листопада 1998 року за №705/3145 (із змінами), складаються такі підсумкові документи: «Висновок експерта», «Висновок експертного дослідження». Проте, якщо експертом буде дотримано норми Інструкції №53/5, в якій вилучено поняття «висновок експертного дослідження» та наразі залишено тільки поняття «висновок експерта», він не зможе виконати норми цієї інструкції. Тобто наразі існує певне протиріччя норм між інструкціями. Сподіваємось, це протиріччя несе тимчасовий характер і Міністерство юстиції в майбутньому виправить цю неузгодженість.